Я, Моргунський Максим Васильович, народився 22 квітня 1968 року в місті Києві і провів тут усе життя. У 1992 році закінчив Київський державний педагогічний інститут, за фахом – історик. Декілька років викладав у школі, але з часом змінив викладацьку діяльність спочатку на соціологію, потім на ділову журналістику. Працював кореспондентом у газеті «Ділова Україна», а з 1996 по 2001 роки редактором різних розділів тижневика «Бізнес». У 2001 році – черговий поворот: залишив ділову журналістику заради автомобільної. Довгий час працював на різних посадах у видавництві ІА « Автоцентр», потім – у НТЦ «Псіхея», згодом у телевізійній програмі «Мотор ТВ». З моменту заснування ВГО «Клуб автомобільних журналістів України» у 2008 році по сьогоднішній день залишаюсь його президентом та головою журі конкурсу «Автомобіль року в Україні».

У 2013 році приєднався до Форуму безпеки дорожнього руху. Разом з іншими фахівцями брав участь у розробці проекту закону «Про дорожній рух та його безпеку», що покликаний стати справжнім кодексом з безпеки дорожнього руху. Стикаючись з реформуванням законодавства у сфері дорожнього руху, побачив, як протягують через український парламент недолугі проекти, розроблені «фахівцями» з МВД (наприклад, “Закон про автоматичну фіксацію порушень правил дорожнього руху”, який на перший погляд багатьом подобається, але в нинішньому вигляді зовсім не дієздатний). Виходячи з побаченого, зрозумів, що, якщо хочеш позитивних змін, по-перше треба займатись реформування нормативної бази власноруч, а по-друге, що важливо не тільки те, наскільки добрі закони, прийняті на папері, а й те, як вони діють в реалі і яку користь приносять суспільству. А саме останнє і залежить від місцевих органів влади і тих, хто виконує в них представницькі функції. Адже саме місцеві представницькі органи влади мають бути виразниками інтересів громади, лобіювати її інтереси і змушувати місцевих чиновників працювати на користь людей. Саме тому я і іду у Київраду у складі партії Демальянс, з людьми, з якими не соромно бути в одному екіпажі.

У складі Київради планую сконцентруватись на тому, на чому непогано знаюся: питаннях розвитку міської транспортної інфраструктури, управління рухом, паркуванням, тощо. Також маю намір відстоювати інтереси об’єднань співвласників квартир (OCББ, ЖСК, тощо) та заходи, направленні на енергозбереження у комунальному секторі.

За мене варто віддати свій голос тому, хто хоче бачити своє місто зручним для життя, відпочинку та пересування.

Тому, хто вважає, що навіть одна смерть у ДТП – це занадто.

Тому, хто рушаючи з одного пункту до іншого в межах міста хоче бути упевненим, що витратить на дорогу стільки часу, скільки розраховує витратити, незалежно від того, як він збирається подорожувати: пішки, велосипедом, автомобілем чи громадським транспортом.

Тому, хто вважає, що припарковані автомобілі не повинні заважати як руху, так і тим, хто хоче мати можливість зручно та безпечно зупинитися чи залишити авто на деякий час.

Тому, хто бажає отримувати якісні комунальні послуги за чесно зроблені платежі та менше витрачати на обігрів приміщень у зимовий період. Тим, кому обридло бачити замість міського пейзажу суцільні білборди та рекламу.

Тому, то хоче, щоб парки та сквери були чистими, безпечними та затишними. Тому, хто впевнений, що місто належить нам, киянам.

Сьогодні багато хто обіцяє своїм виборцям досить привабливі програми. Але більшість з них має один суттєвий недолік: їх автори розповідають, що вони обіцяють зробити, але не кажуть, як збираються свої обіцянки реалізувати.

Отже, мої наміри у Київраді (наприклад, щодо транспортної інфраструктури)та шляхи їх здійснення.

1. Відремонтувати міські дороги. Треба кардинально змінити систему розподілу підрядів на їх ремонт. Найпрозорішою та зрозумілою виглядає така:

Підрядник повинен обиратись лише на основі відкритого тендеру, в ході якого фіксується повна вартість робіт. Після цього підрядник виконує роботи власним коштом та надає гарантії якості дорожнього покриття та конструкцій. В ході виконання робіт забороняється знижувати їх обсяг або підвищувати їх вартість. Місто здійснює оплату робіт невідкладно після їх завершення та підписання відповідного акту. 10% від сплаченої вартості робіт підрядник залишає на спеціальному депозиті до закінчення гарантійного строку. Якщо дорога потребує ремонту раніше, ці кошти використовуються на її відновлення.

2. Забезпечити автомобілістів достатньою кількістю паркомісць та навести лад у галузі паркування. Для цього узгоджувати нове будівництво лише за умови, якщо у плані житлової забудови передбачено мінімум два парко-місця у паркінгу на кожну окрему квартиру (в центрі міста – три парко-місця). В разі будівництва офісного центру – при наявності одного парко-місця на кожні 12 квадратних метрів офісної площі. В разі зміни проекту під час будівництва і невиконання даних вимог штрафні санкції повинні сягнути вартості будівництва. Повністю заборонити сплату паркування готівковими коштами – лише спеціальними картками, на кшталт тих, що використовуються у громадському транспорті. Встановити у відповідних місцях автомати для сплати послуг паркування.

3. Забезпечити виконання правил дорожнього руху всіма його учасниками. Для цього дороги міста потрібно зробити таким, щоб їздити у відповідності з правилами дорожнього руху було вигідно, зручно та безпечно. Щоб людина, яка їде за правилами, приїжджала до місця призначення раніше, ніж той, хто правилами нехтує. Теж саме – для велосипедистів та пішоходів.

4. Будувати велодоріжки перш за все за рахунок тротуарів, як це роблять у більшості європейських країн. Адже зіткнення пішоходів та велосипедистів набагато менш травматичні, ніж зіткнення велосипедистів з автомобілями

5. Забезпечити відсутність перетинання в одній площині пішохідного та автомобільного руху на основних міських магістралях, що дозволить водночас збільшити на них швидкість руху та зменшити кількість вимушених зупинок транспортних засобів, що спричиняють затори. Такі заходи, водночас, дозволять знизити дозволену швидкість руху на вузьких вулицях у житлових зона.

6. А ще, вважаю, що Подільско-Воскресенський міст треба добудувати у найкоротші строки. І тут місто повинно отримати фінансування від держави. Іншого шляху немає.